- Подробности
- Автор: Vitalik Sinkevich
- Категория: Проповіді та статті
- Опубликовано: 30 Декабрь 2014
- Просмотров: 3922
Настанови
за грудень 2014 року
(з № 1 по № 3)
Настанови, як відповідь на виклики для християн в Україні на початку XXI століття.
1) Бог не міняється: «Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» Євр. 13:8.
2) Біблія залишається незмінною.
3) З серця людини, як і раніше виходять «лихі думки, розпуста, крадіж,
душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє
око, богозневага, гордощі, безум» Мр. 7:21,22.
4) Сучасне життя приносить в наше життя нові виклики і ми потребуємо
правильних практичних настанов для благочестивого життя.
«Не кидаймо збору свого...»Євр. 10:25
Для нормального духовного розвитку, стійкості в вірі, наслідуванні Христа потрібні прості речі, якими християни можуть легковажити:
1. читання і дослідження Біблії;
2. молитва і час усамітнення з Богом;
3. загальні церковні зібрання, спільне поклоніння Богу;
4. участь в церковному або позацерковному служінні Господу духовними
дарами і талантами;
5. свідоцтво невіруючим про Христа.
Ми віримо, що Церква – це тіло Ісуса Христа (Еф. 1:22, 23), а ми один одному члени (Рим. 12:4, 5). Як всяке тіло, Церква, має невидиму сторону і видиму. Видима церква – це зібрання віруючих в Ісуса Христа. Неможливо бути членом невидимої Церкви не будучи членом видимої церкви. «Бо ви всі, що у Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!» Гал. 3:27. «І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа» Дії 10:48. Невидима Церква Ісуса збирається біля Нього (Об. 7:9; 1 Сол. 4:16,17; Об. 21:3, 19:7; Еф. 5:30-32), вона Його Наречена. Видима церква, як Тіло Христа збирається видимим чином, щоб функціонувати, як Тіло (1 Кор. 14:26, 12:14-21, 26, 11:18-20; Еф. 4:11-16; Кол. 3:15-17).
В книзі Дії Святих Апостолів описано зародження невидимої церкви і видимої в різних містах Римської імперії. Можна відмітити одну особливість: віруючі, учні збирались разом: «А зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму...» (Дії 1:4). «Як вони ж помолились, затряслося місце, де ЗІБРАЛИСЬ були, і переповнилися всі Святим Духом...» (Дії 4:31). «І ЗБИРАЛИСЬ у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу...» (Дії 11:26).
Чому важливо бути на зібранні церкви?
1) Голова Церкви, Ісус, через Своїх служителів передає Своє Слово і повчання
віруючим для їх духовного збудування, росту, приготування до служби (Еф.4:11-16).
2) Зібрання учнів Ісуса Христа свідчить про реальну спільністі один з одним і Христом
(1 Ів. 1:3,6,7; 1 Кор. 10:16,17), втілення в життя прохання Ісуса: «Щоб були всі
одно» (Ів. 17:21-23).
3) Лише на зібранні церкви практикується Вечеря Господня: «Хто Тіло Моє
споживає та кров Мою п’є, той в мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:56,
Лк. 22:19-20).
Якщо я видимо цураюсь своїх братів, то як можу мати єдність з Христом, який бачить не лише видиме, але і невидиме – моє серце (1 Ів. 4:19-21)? Участь в служінні, добрі справи, перегляд зібрань на дивані в інтернеті не можуть замінити живого спілкування, яке відбувається на зібранні церкви. Переконання, що я отримую духовну поживу самостійно з книг, інтернету – не від Бога. «Бо око не може сказати руці: «Ти мені не потрібна» (1Кор. 12:21). Можна бути в приміщенні де збирається церква, але не бути на зібранні церкви: наше тіло, розум, язик можуть вирішувати якісь важливі справи, навіть служити Богу, але не бути в «науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба та в молитвах» Дії 2:24.
Зібрання необхідне, щоб:
1. нам послужити духовними дарами іншим (Еф. 5:15-21; Рим. 12:3-8);
2. нам хтось послужив духовними дарами (Еф. 4:11-16; 1 Кор. 14:3,12,26);
3. нам, спільно, вшанувати Спасителя Ісуса Христа (1 Кор. 11:23-26, Дії 13:2, Еф. 3:14-
19; 1:3-14);
4. отримати нагадування про правду Божу ( 2 Петр. 1:12-15).
У нас є знайомі, які сьогодні поза церквою, повернулись в гріховне життя. Згадайте їхні історії і ви обов’язково побачите, що їх падіння починалось з простої речі: вони не були на зібраннях церкви. «І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени!» 1 Кор. 12:27.
«Тож, що Бог спарував, – людина нехай не розлучає!»
За часів Радянського Союзу в євангельських церквах приймали водне хрещення до 90% вихідців з християнських сімей. І лише 10% – людей з світу. Практично в церкві не було людей з проблемами наркотичної та алкогольної залежності, розлучення християнської сім’ї було дуже рідким випадком; не частим було питання повторного шлюбу людей, які розлучилися. Не маючи світських проблем в своєму середовищі, церква послідовно дотримувалась слів Христа: «Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб з нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона» Мр. 10:11,12. Відносно повторних шлюбів керувались словами Христа (Мт. 19:9) і Павла: «А коли розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, – і не відпускати чоловікові дружини! А як хоче невіруючий розлучитись, хай розлучиться – не неволиться брат чи сестра в такім разі...» 1 Кор. 7:11,15.
В той час, в наслідок фемінізму і емансипації жінці, було вигідніше розлучитись і рахуватись матір’ю – одиначкою: льготна черга на квартиру; аліменти; можливість працювати (для дитини – дитсадочок). Це призвело до того, що в суспільстві розлучення і повторний шлюб стали звичайним явищем.
Перебудова в СРСР дозволила багатьом людям почути про Бога і прийти в церкву. Виникли нові церкви, де 80 – 90 % членів церкви не мали християнського минулого. Частина цих людей мали розбиті сім’ї, покалічені долі, проблеми з алкоголем, наркотиками, хронічні хвороби (СНІД, ВІЛ – інфекція, гепатит, туберкульоз). Бог преобразив їхнє життя і дав нове народження. Коли ж ці люди захотіли устрою в земному житті почали виникати труднощі: минуле давало про себе знати. Серйозним викликом для церкви стали повторні шлюби: дозволяти чи не дозволяти? вимагати відновити попередній шлюб чи рахувати, що світське минуле не має дії в сьогоднішньому християнському житті? Різні церкви, служителя по різному відповідають на ці виклики. Звісно, завжди є бажання, щоб сім’я відновилась, але... Є і інше важливе питання – а як дивитись на шлюби, коли один ВІЛ – інфікований, а інший – здоровий? Універсальної позиції, якої б притримувались всі євангельські церкви немає. Пострадянські церкви більш гнучкі у цих питаннях і визнають, що краще щоб молоді люди могли повторно одружитись ніж мати справу з розпустою (1 Кор. 7:2,5,8,9). Кожен випадок повторного шлюбу розглядається індивідуально.
Непростим питанням є міжконфесійні шлюби. В часи СРСР були віруючі і невіруючі. Шлюб віруючого з невіруючим автоматично приводив до вилучення з церкви (2 Кор. 6:14-18; Неємія 13:23-27; Повт. 7:1-4). Тепер віруючі всі: православні, баптисти, п’ятидесятники, харизмати, католики... Складність виникає, бо молоді люди при виборі супутника життя рідко звертають увагу на богослів’я конфесії чи церкви до якої належить обранець. Це серйозні речі, бо мають духовний вплив на людину (Об. 2:13-16; 20:25). Сьогодні є невоцерковлені віруючі, тобто називають себе віруючими, але не практикують християнського життя, рідко відвідують богослужіння, не мають постійної спільності з громадою і з Ісусом Христом «...маєш ім’я ніби живий, а ти мертвий» Об. 3:1. Нехтувати цими речами при одруженні – значить ускладнювати собі подружнє життя.
Порядок дій для тих, хто бажає одружитись:
1. «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання
молитвою й проханням з подякою.» Фил. 4:6.
2. Пройдіть навчання по курсу: християнський шлюб.
3. Порадьтесь з батьками чи служителями церкви щодо вашого вибору.
ОБОВ’ЯЗКОВО потрібно проконсультуватись з пресвітером, якщо це у вас
повторний шлюб, у вас є хронічні хвороби, ваш обраниць з іншої церкви чи
конфесії.
4. Якщо є спільна згода між сестрою і братом щодо одруження, прийдіть на бесіду з
пресвітером.
5. Дозвіл від імені церкви на шлюб надає Церковна рада. Не подавайте заяви до
ЗАГСу перш ніж отримаєте благословіння на шлюб від Церковної ради.
6. Заручини проводяться після бесіди в Церковній раді.
7. Обов’язково має бути оголошення про заручини перед церквою.
8. Заява про реєстрацію шлюбу в органах реєстрації громадянського стану і реєстрація
шлюбу.
9. Вінчання в церкві. Вінчання проводить пресвітер церкви в якій є членами брат і
сестра, які вступають в шлюб (інші варіанти мають обговорюватись з Церковною
радою).
Ми розуміємо, що «стануть обоє вони одним тілом» (Мт. 19:5) торкається трьох сфер: духовної (1 Кор. 7:16,17), душевної (Еф. 1:22,23; 5:22-30), тілесної (1 Кор. 7:2-5).
Юнак і дівчина вступають в інтимні стосунки лише після вінчання і оголошення перед церквою, що вони чоловік і жінка. Дошлюбні інтимні стосунки Біблія визнає як блуд. І це має наслідки для подружнього життя.
Чи має право Церковна рада чи пресвітер встановлювати якісь обмеження щодо бажаючих вступити в шлюб? Так.
1. «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі» Мт. 18:18 (16:19).
2. «Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй,
переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане-бо час, коли здорової науки не
будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб
вони їхні вуха влещували» 2 Тим. 4:2,3.
3. «Не рукополагай скоро нікого, і не приставай до чужих гріхів. Бережи себе
чистим!» 1 Тим. 5:22 (4:14)
«Таж послух ліпший від жертви, покірливість – краща від баранячого лою!» 1 Сам. 15:22.
Дияконія:
«кажу ж, Христос для обрізаних став ЗА СЛУЖКУ ради Божої правди...» Рим. 15:8. Найбільш яскраво Ісус звершив дияконію перед святом Пасхи: учні зібралися при столі, господаря чи слуги не було. «Устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням , і витирати рушником, що ним був підперезаний.» Ів. 13:4,5.
Дияконос – з грецької мови, це той, хто прислужує кому-небудь, слуга. В більшості випадків це слово перекладається як «служитель»: «будеш ти добрий СЛУЖИТЕЛЬ Христа Ісуса» 1 Тим. 4:6; «за вас він вірний СЛУЖИТЕЛЬ Христа» Кол. 1:7. «Ви мене називаєте Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклад дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив.» Ів. 13:14,15.
Є щонайменше чотири типи дияконії:
1. Диякон Ісуса Христа.
«..Він (Бог) нас зробив бути здатними СЛУЖИТЕЛЯМИ Нового заповіту» 2 Кор. 3:6. Бог робить нас Своїми слугами, наділяючи відповідними духовними дарами (2 Кор. 5:18;1 Кор. 3:5; Еф. 3:7; 4:11; 1 Пет. 4:10,11).
2. Диякон – добровільний служитель для своїх по вірі.
«Знаєте ви дім Степанів... що СЛУЖБІ святим присвятились вони» 1 Кор. 16:15. Християнин добровільно посвячує себе, щоб бути слугою для своїх братів і сестер (Ів. 13:13-17; Фил. 2:25; Гал. 5:13; Еф. 6:6,7; Євр. 6:10; Мт. 25:34-40). Бог наділяє нас дарами, щоб ми служили один одному.
3. Диякон – як відповідальний за певну справу в церкві.
«Отож, браття, виглядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрості, - їх поставимо на СЛУЖБУ оцю» Дії 6:3. При виникненні нужди в церкві, по визначеним заздалегідь критеріям, обираються служителя. Їм доручається відповідальність за звершення певної, важливої для церкви, справи. При цьому, ці брати можуть служити в інших напрямках, згідно своїх духовних дарів: Пилип – благовісник (Дії 8:40, 21:8); Степан – апологет (Дії 6:8-10) і чудотворець (1 Кор. 12:10).
4. Диякон – рукопокладений служитель церкви. «Так само диякони мають бути поважні... Отже, і вони нехай перш випробовуються, а потому нехай служать, якщо будуть бездоганні» 1 Тим. 3:8-13. Для впорядкування життя місцевої церкви Бог, через Павла, встановив певні управлінські посади: пресвітера і диякона (Дії 11:30; 15:2,4; 21:18; 14:23; Фил. 1:1). Диякон – церковний сан, встановлений Богом, для устрою і організації громади: «бо Бог не є Богом безладу, але миру» 1 Кор. 14:33.
В період Старого Заповіту для устрою життя народу Бог використовував: царя (пастух) (1 Сам. 5:2; Єзек. 34:23), священників (Повт. 17:8-12, 20:2, Вих. 29:9, 44-46), пророків (Єр. 1:5, 7:25, 25:4). Бог церкві дав такий устрій: Цар – Господь Ісус Христос; рукопокладені – пресвітера і диякона; всі – члени один одному і, відповідно, служать один одному духовними дарами (Фил. 1:1).
Писання не вказує скільки пресвітерів і дияконів має бути в громаді. Воно висвітлює вимоги до цих служителів, і дуже мало торкається їх прав, відповідальності, підзвітності і обов’язків. Тому, різні церкви по різному устрояють служіння пресвітерів і дияконів. В баптистських церквах диякони – помічники пресвітерів, які служать братам і сестрам, як в духовній так і в фізичній сфері церковного життя. Диякони, як і інші християни, наділені духовними дарами, потребують духовного росту і духовного збудування. Як і інші брати і сестри, вони мають слабкості, проходять через випробування, борються з гріхом, світом і тілом, терплять поразки і здобувають перемоги. Вони, як і всі діти Божі, потребують благодаті Божої, сповнення Духом Святим, і освячення кров’ю Ісуса Христа.
В нашій церкві розроблено положення про служіння дияконів, яке регламентує посаду диякона.
Давидюк В. І .