Главная

¹ А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові, Юлієві на ім'я, з полку Августа.

² І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня. ³ А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. ⁴ А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були. ⁵ Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри. ⁶ І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього. ⁷ І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні. ⁸ І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея. ⁹ А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити, ¹⁰ говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ. ¹¹ Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив. ¹² А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.

¹³ А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту. ¹⁴ Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон. ¹⁵ А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися. ¹⁶ І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли. ¹⁷ Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так. ¹⁸ А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись, ¹⁹ а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч. ²⁰ А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись... ²¹ А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.

²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. ²³ Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, ²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе. ²⁵ Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано. ²⁶ І ми мусимо наткнутись на острів якійсь. ²⁷ А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі. ²⁸ І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від'їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п'ятнадцять. ²⁹ І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день. ³⁰ А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть, ³¹ то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете! ³² Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти. ³³ А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши. ³⁴ Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина! ³⁵ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти. ³⁶ Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати. ³⁷ А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість. ³⁸ І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. ³⁹ А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем. ⁴⁰ Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега. ⁴¹ Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль... ⁴² Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік. ⁴³ Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили, ⁴⁴ а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

21.02.2021 р. - зібрання церкви

¹ А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:

² О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї, ³ особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче. ⁴ А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї, ⁵ які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри. ⁶ І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям, ⁷ а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї! ⁸ Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих? ⁹ Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, ¹⁰ що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них. ¹¹ І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах. ¹² Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,

¹³ то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!... ¹⁴ І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку! ¹⁵ А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. ¹⁶ Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з'явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі. ¹⁷ Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, ¹⁸ відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими. ¹⁹ Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному, ²⁰ але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння. ²¹ Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти. ²² Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має, ²³ що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам! ²⁴ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!

²⁵ А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму. ²⁶ Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це. ²⁷ Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш. ²⁸ Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином... ²⁹ А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів... ³⁰ І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів. ³¹ І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить! ³² Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.

14.02.2021 р. - зібрання церкви