Главная

Тиждень молитви (з 7 по 13 лютого):

Подробности

Автор: root

Категория: Молитовне життя

Опубликовано: 06 Февраль 2016

Просмотров: 752

Мистецтво спілкуватись. Шлюбний виїзд.

Подробности

Автор: root

Категория: Анонси

Опубликовано: 06 Февраль 2016

Просмотров: 1136

Поспішайте!!! Кількість місць обмежена!!!

Лілія Кирик - моє свідчення

Подробности

Автор: root

Категория: Свідоцтва Божої милості

Опубликовано: 04 Февраль 2016

Просмотров: 1653

Я виросла в звичайній середньо-статичній сім`ї. Батьки завжди вчили мене як правильно себе поводити, бути культурною та виховували в мені доброту і любов до ближніх. Мене навіть навчили молитви «Отче Наш». Я старалася молитися нею кожен раз коли лягала спати. Але в міру того, як я дорослішала, то розуміла, що цього недостатньо… Недостатньо бути просто хорошою людиною і робити добрі справи. А ось як все починалося…
Одного зимового дня знайомий під час прогулянки запросив мене піти у церкву, мовляв, там сьогодні вечірка. Я погодилася, хоча й не розуміла куди потраплю, і що це взагалі за вечірки в церкві?! З цього вечора, цей, так званий знайомий, став моїм хлопцем. Спочатку все було прекрасно, як кажуть, «квітково-букетний» період. Але потім, коли пройшло трохи більше місяця, він, м`яко кажучи, «попрощався» зі мною. Для мене ця подія була просто шоком. Мій перший хлопець, перші серйозні відносини… Після того, як він мене кинув, то майже не з`являвся в церкві, потім я і зовсім перестала його бачити. Але я…залишилася! Тоді Господь почав дію з моїм серцем: розбитим, потоптаним та понівечиним. Спочатку через людей… Мене прийняли, в мене з`явилися друзі, які мене підтримували, я почала розуміти і відчувати, що ж насправді є ЛЮБОВ(Бо ввесь Закон в однім слові міститься: Люби свого ближнього, як самого себе! Гал.5:14, По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою. Івана 13:35). Бог загоїв мої рани, та на цьому Його робота не закінчилася. Він хотів змінити моє гріховне серце! Хотів дати мені повноцінне життя з Ним! Господь почав докоряти мені, показувати на мої гріхи.
( Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога… Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?Марка2:7)-Він виявився і Моїм Лікарем, Він кликав мене-(Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною.Об.3:20) і одного дня я відчинила, Ісус увійшов в моє життя і подарував мені надію на прекрасну вічність з Ним (Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя. 1 Ів.5:12). Я покаялася і прийняла Його в своє серце. ( Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. 1Ів.1:9).
Тепер я Його дитина, радію кожному дню і живу по прекрасному сценарію Мого Творця! Славлю Бога за те, що Він сильний, щоб змінювати прагнення, бажання, цілі та мотиви. Коли я була ще «мертва» (І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи…До Колоссян 2:13) , то керувала своїм життям самостійно, жила своїми цілями та прагненнями, коротше кажучи робила що мені заманеться. Тепер же, живу в Господі, служу Йому з радістю і виконую Його волю. ( Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь. 1 Петра 4:11)
Лілія Кирик

Катя Тарасова

Подробности

Автор: root

Категория: Свідоцтва Божої милості

Опубликовано: 04 Февраль 2016

Просмотров: 1431

     Когда мне исполнилось 14 лет, в моем понимании было, что в жизни нужно попробовать «всё». Вот я и попробовала. Наркотики, алкоголь, блуд быстро взяли надо мной верх и я быстро стала рабой всего этого. Когда мне было 19 лет, я в нетрезвом состоянии упала с балкона 5 этажа и заработала себе тяжелую спинномозговую травму. У меня был перелом позвоночника. Врачи сказали моим родителям, что я никогда не буду ходить. Но у Бога были свои планы. Когда я была прикована к постели, я молилась к Богу и просила, чтоб Он поднял меня на ноги.
     Пролежав где-то 4 месяца, мои ноги начали шевелиться, а потом одевая жесткий корсет, врачи разрешили мне вставать и заново учиться ходить.
     Прошло некоторое время, я физически работала над собой и смогла подняться, потом выходить на улицу, а потом и вовсе бегать.
     К моему сожалению я забыла об обещаниях, которые дала Богу, и стала заниматься тем же.
     В то время из тюрьмы освободился мой муж и мы вообще стали употреблять наркотики систематически.
     Шли годы, грех все больше и больше уродовал наши жизни.
     Когда я была на 7 месяце беременности у меня останавливались почки, я слышала, как врачи говорили, что скорее всего, спасется только мама. Но Господь спас и меня и ребенка.
     Но и это меня не остановило. Время продолжало идти, я также была наркоманкой. Еще не раз Господь миловал меня. У меня был «передоз» наркотиков – меня откачали, все время каким-то чудом я избежала тюрьмы.
     Муж опять сел в тюрьму, а когда освободился, мы заново продолжали колоться вместе (пока он сидел, я сама употребляла наркотики). Нашей дочке было 6 лет, я тогда уже не хотела жить вообще. Я лишь просила Бога, чтобы Он сделал что-нибудь с моей  семьей и Господь ответил. Муж уехал на реабилитацию. Я, правда, долго еще сопротивлялась, не ехала.
      Со мной случилась еще одна беда. У меня загнил позвоночник, там, где стояли пластины, и я чуть не умерла, еще гнил мой пах. У меня от боли уже не шевелились ни руки, ни ноги. Тогда, в больнице, я покаялась. Я понимала, что я умираю. Я просила Господа, чтобы Он спас меня и дала ему обещание, что буду служить Ему.
     Господь помиловал меня, спас, исцелил, опять поднял на ноги. Слава Ему.
     Я уехала на реабилитацию, прошла её. Сегодня я член церкви «Дом Евангелия», служу на женском реабилитационном центре. Я осталась жить в городе Ровно.
     Не скажу, что у меня сегодня нет трудностей, но когда я понимаю Кто со мной и Кто помогает мне, сразу становится легче. Бог продолжает Свои чудеса а моей жизни и сегодня.

 Слава нашему Господу Иисусу Христу!  

 Катя Тарасова.

Дні народження в січні - лютому:

Подробности

Автор: root

Категория: Привітання

Опубликовано: 29 Январь 2016

Просмотров: 691

Тиждень молитви (з 31січня по 06 лютого):

Подробности

Автор: root

Категория: Молитовне життя

Опубликовано: 29 Январь 2016

Просмотров: 681

Світло у пітьмі

Подробности

Автор: root

Категория: Свідоцтва Божої милості

Опубликовано: 29 Январь 2016

Просмотров: 1474

      Шкільний випускний вечір, прикрашений зал, квіти, дівчата у вечірніх сукнях, директор школи власноруч видає кожному випускнику - одинадцятикласнику диплом і тисне руку. Та ось замість учениці на сцену за дипломом піднімається її мама, мовчки, без посмішки, забирає документ і йде геть. Вона поспішає до лікарні де після невдалої спроби самогубства проходить лікування її донька – Юлія.  Дівчина повністю втратила зір за два місяці до випускного. Це сталося настільки раптово і несподівано, що Юлія не змогла перенести тяжкий удар долі і вирішила покінчити з життям. Діабет, який став причиною відшарування сітківки обох очей не дозволяв провести операцію. Як жити і що робити далі не знали ні Юля, ні її мама Валентина.
      Ось і знайомі двері. За ними лежить рідна дитина, але переступити поріг відразу жінка не змогла. Вона не знала, що сказати дочці, а показувати щойно отриманий документ просто боялася. Стояти довго у лікарняному коридорі не виходило. Зібравшись з силами, мама відкрила двері.  Намагалася бути привітною та радісною: тобі всі передають вітання, Юля! Твій атестат вже у мене. Проте дівчина на ліжку не зреагувала і навіть не ворухнулася. Мама затамувала подих: Юлечко, нас  виписують, завтра – додому! Додому? – почула у відповідь. То й що з того? Мені тепер кругом однаково, чи тут, чи вдома. З дипломом, чи без диплому – все марно, я сліпа, інвалід, кому я потрібна! Мені не треба додому, я не хочу такого життя – зірвалася Юля, витираючи сльози. У Валентини щось підкотило до горла і жінка не змогла промовити й слова. Лише присіла й мовчки пригорнула дитину. Підібрати потрібні слова так і не змогла.
        Після лікарні Юля сильно змінилася. Дівчина постійно мовчала, думала про своє, полишила музику, улюблені заняття. Валентина намагалася дівчину розговорити, якось підбадьорити. Все дарма. Мати боялася залишити Юлю саму, страшно було хоч на хвилину вийти з дому. А раптом…. У квартирі поселилася гнітюча тиша. Часто вона ставала просто нестерпною. Уже важко було зрозуміти, хто більше перебуває у розпачі, чи мама, чи донька.  Одного дня у двері подзвонили. До Валентини прийшла близька подруга.  Жінка доглядала за власним сином – інвалідом і почала розповідати, що вже не перший рік  їздить відпочивати у табір для інвалідів у візочках. Знайома з захоплення описувала чудове місце на Рівненщині, прекрасну природу, дивних людей, які моляться та допомагають неповносправним  і роблять це абсолютно безкорисно і з задоволенням.  Це були віруючі-баптисти з церкви «Дім Євангелія». Жінка переконувала Валентину, що не все втрачено і Бог може Їм допомогти. Валентина мало що зрозуміла, але вибору не було й вирішила спробувати.
       Подруга відразу ж зателефонувала до служителів церкви щоб дізнатись, чи можна відправити у християнський табір для інвалідів незрячу дівчину, яка не мала проблем з опорно-руховим апаратом. Після коротких перемовин по телефону  Валентині пояснили, що їхати у табір для людей у візках її дочці недоцільно. Проте є хороша альтернатива: на базі церкви існує служіння незрячим і слабозорим людям; відбуваються тематичні зустрічі і групи по вивченню Біблії а також проводяться літні і зимові табори де кожному відпочиваючому приділяють максимум уваги. У цей час команда служіння незрячим  «Дому Євангелія» саме готувалась до літнього табору що мав проводитись на березі Азовського моря. Валентина була рада дізнатись, що може поїхати разом з донькою. Жінка взагалі була готова робити що завгодно, аби тільки допомогти своїй дівчинці знайти сили жити далі.
        І ось табір розпочався; недовірлива і обережна Юля нікому не  дозволяла до себе й доторкнутися. Тільки мамі можна було водити її за руку по території. Та згодом настрій дівчини почав змінюватись. Поруч із ліжком Юлії розташувалась наша сестричка по вірі що також втратила зір через діабет. Її історія стала для Юлі прикладом того, як знайти сенс життя після такого удару.  Дівчина розказала, як вона знайшла спасіння у такому ж християнському таборі і як це змінило її життя. За невеликий проміжок часу Юля побачила зовсім інший світ – світ віруючих людей, що живуть з Богом, славлять Творця і довіряють Йому будь-які турботи та переживання.  Атмосфера любові, що панувала у таборі та приклад людей, котрі опинилися у таких самих обставинах настільки вплинули на Юлю, що через декілька днів вона покінчила з депресією. У маленькому серці  чудесним чином пропала темрява і відчай, а поселилася надія й смак до життя.  У таборі Юля вперше за багато часу почала посміхатися  і навіть стала молитись разом з віруючими, чого взагалі ніколи не робила. За шість коротких днів у таборі Юля повністю перемінилася, Бог звершив у її житті чудо: перехід від смерті до життя. Милостивий і вірний Господь продовжував працювати з серцем Юлії і після табору. «Я певний того, що той, хто в вас розпочав добре діло, виконає його аж до дня Христа Ісуса.» Фил. 1:6. Взимку того ж року Юля покаялась а ще через півроку вона прийняла хрещення. Тепер Юля – активний член церкви та молодіжного служіння; знайшовши сенс і радість  у житті, вирятувавшись з виру таких драматичних подій допомагає іншим долати труднощі. «Зараз у нашому житті все змінилося, - розповідає Валентина. Сьогодні не я допомагаю Юлі, а швидше навпаки, вона своє вірою та впевненістю у Бозі надихає та підбадьорює мене».  «Сам Бог відкрився мені» - додає Юля. «Не маючи зору я бачу сьогодні небесний, кращий світ, Царство Христа.  Мені туди ще зарано. Багато моїх друзів зовсім нічого не знають про Біблію, частина взагалі не вірить у Бога. Якщо Господь врятував мене від загибелі, я маю їм допомогти також побачити Христа».

На фото: Юлія перша зліва у верхньому ряду

Спасибо Тебе, мой Господь, за все!

Подробности

Автор: root

Категория: Свідоцтва Божої милості

Опубликовано: 28 Январь 2016

Просмотров: 1657

   Спасибо Тебе, мой Господь, за все! И за это желание благодарить, потому что оно тоже рождается в сердце Тобой! Спасибо Тебе за удивительный путь! За жизнь, которую дал дважды здесь, на земле, и за ту, которую обещал в вечности!
   Ты сотворил меня с любовью и нежностью и отпустил в этот мир. Но здесь, на земле, вместо любви меня встретило отвержение, а потом бесконечные болезни. Не помню теплых родительских рук, ласковых слов, нежного обращения по имени. Я перестала его любить, хотя оно означало "жизнь". И я цеплялась за нее изо всех сил...
   В те времена о Боге говорить запрещалось. Но однажды в бабушкином шкафу я нашла иконку. Я долго не могла оторваться от глаз, полных страданий... сердца в терновом венке... За всем этим скрывалась какая-то влекущая тайна... Я откуда-то знала, что это Христос, а еще знала, что это Бог. Иконку спрятала в шкафу, но вопросы к бабушке появились. Ответы приходили в виде Библейских историй, незамысловато ею рассказанных, которым я безоговорочно верила и откладывала их в своей памяти.
   Юношество проходило по-взрозслому: бесконечные боли, больницы, процедуры, гипсовая кровать, санатории, неутешительные диагнозы на всю жизнь... О Боге не думала... Но на один из дней рождения я получила в подарок от бабушки Библию. Она попала к ней удивительным образом и стоила ей несколько пенсий. Я очень гордилась редкой книгой, читала ее, не понимая, но чувствуя, что в ней, как и в той иконе, кроется тайна...
Потом меня начали привлекать монастыри с их тишиной и кажущимся покоем. Хотелось остаться там навсегда. Но, вскоре, после испытанных разочарований, это желание ушло. Я оставила Бога жить не в сердце, а в храме, а сама пустилась в поиски любви, которой мне так не доставало.
   Страдая от постоянных ссор родителей, я мечтала о гармонии и красоте отношений. Но, оказалось, что я не знала, как их строить. Закономерным стало то, что я разрушала брак за браком, не находя ту любовь, которая принесла бы мне покой и радость. Вместе с этим рушились здоровье, работа, вся жизнь... Мне не нужно было открывать дверь дьяволу, он просто поселился у меня и жил достаточно комфортно. Ему не мешало мое регулярное посещение богослужений в храме и выполнение всех религиозных обрядов. Я жила с ним и в то же время навещала далекогo, наказующего Богa, благоговея пред страждущим ликом Христа и великомучеников. Из церкви домой возвращалась с чувством исполненного долга. Однажды на исповеди я услышала для себя приговор: "Такие, как ты, Царствия Небесного не наследуют". И ничего о прощении. Я понимала, что заслуживаю ада. Ведь Бог - Праведный Судья, а я нарушила все заповеди. О Боге-Спасителе мне так никто и не сказал. Я так и не узнала о Боге-Любви. Дьявол ликовал в тот день. Он взял меня под руку и мы пошли с ним по миру... Он радостно вел меня к своей цели, по дороге показывая все "прелести" земной жизни. Я неутомимо пользовалась всеми "благами" этого грешного мира, всё же не покидая надежды найти верную любовь, ту, которая принесла бы покой... Но дьявол тоже не покидал надежды завершить начатое им и скоро он добился своего. Наступила предсмертная агония моей уже давно медленно умирающей души. Шесть страшных лет мрака... неописуемых душевных и телесных болей... нежелание больше жить... Внутренний крик о помощи разрывал сердце. Но однажды он вырвался наружу и понесся прямо в ночное небо. К Тому, Кто был так далек от меня, а оказался так близко... Я до сих пор так и не нашла слов, чтобы описать то, что тогда произошло. Что такое встреча с Живым Богом, может понять только тот, кто ее пережил.
   Мой Бог - Любовь! Мой Господь - Спаситель! Ты не смог пройти мимо, потому что любишь, потому что плачешь от боли о своих погибающих детях. Ты вырвал меня у смерти, вынес меня на Своих руках, как отец выносит младенца из огня, мало понимающего, но остро ощущающего отцовскую любовь. Ты лечил меня, учил меня ходить, зная, что мне придется падать, снова вставать, спотыкаться и снова падать... Но ты нежно поднимал, не упрекал, а жалел, потому что любил, и снова ставил на ноги. Ты нашел меня в далекой чужой стране, чтобы вернуть на родную землю. Но главное, что Ты вернул свою блудную дочь в Святые обители. И вот, напитав мое сердце Своей любовью, той, которую я так долго искала, той, которая, наконец-то, дала мне мир в сердце, отпустил меня в путь. Сопровождала меня везде бабушкина Библия, которая не была больше непонятной книгой, а стала Живым Словом, Письмом, написанным Самим Богом. Ты пообещал, что всегда будешь рядом. Но также предупредил, что жизнь будет полна испытаний...
   Когда горькие воды опять хлынули в мою жизнь, мне так хотелось, чтобы Ты снова взял меня на руки и вынес на безопасное место. Но Ты сказал, что теперь я могу выйти сама, держась за Твою руку. Потому что я уже знала Тебя. Ты учил меня вере и, вот, пришло время сдать экзамен.Мой Господь, я так благодарна Тебе за ту необъяснимую радость, которой Ты наполнил мое сердце в те тяжелые дни, когда мое тело оказалось почти недвижимым. За тот покой и мир в душе, когда физическая боль разрывала на части. В этот раз она была не страшна, я чувствовала отцовскую любовь, я ощущала, как Твои руки поддерживают меня, Ты жил во мне и восторг от общения с Тобой был превыше всего. Я закрылась от мира, истово ища Твоего исцеления. На людей и врачей не возлагала никакой надежды и все их печальные прогнозы встречала словами: "Мой Господь исцелит меня!" Борьба была долгой и часто с минутами отчаяния, но это были всего лишь минуты, потому что Ты сразу же отвечал на мои молитвы простить уныние и нежной любящей рукой снимал боль, возвращал мир и радость! Ты открывал мне меня, открывал Себя, Свои тайны, удивительным образом меняя мое сердце. Я ждала чуда каждый день, иногда теряла терпение. И вот однажды Ты сказал, чтобы я не сосредотачивала все свои мысли и силы на исцелении, а просто... БЫЛА с Тобой. И тогда я перевела свой взгляд с болезни на Тебя, мой Господь, окунулась в живую воду Твоих слов, я растворилась в них, я наслаждалась этой невероятной красотой, этой непостижимой мудростью, этой силой жизни в них, которая вливалась в меня, заполняла меня, возрождая и освобождая из плена болезни. Мне никогда не забыть тот день, когда благодаря Твоей силе и милости, я смогла не только идти, но и подняться на вершину небольшого холма, где Ты подарил мне ту "радость неизречённую", которая бывает только от пребывания в Духе Святом! Когда присутствие Твое ощущалось так явно, что сердце могло лишь плакать от радости и благодарности, и без конца славить Моего верного, любящего Отца! Тело впервые за многие годы ощутило невероятную легкость и силу, и никакой боли. Ты дал мне понять, мой Господь, что так может быть всегда, если я только я буду продолжать верить Твоим обещаниям, жить Словом Твоим! И теперь я знаю, что мой Господь никогда не оставит меня, верю, что меня ждет удивительная жизнь и я только в начале этого пути! Верю и знаю, потому что так обещал Мой Живой Бог, Бог-Милосердие, Бог-Любовь!

Зоя Кузманова