Главная

Дні народження в грудні:

Подробности

Автор: root

Категория: Привітання

Опубликовано: 09 Декабрь 2018

Просмотров: 250

Тиждень молитви (з 9 по 15 грудня):

Подробности

Автор: root

Категория: Молитовне життя

Опубликовано: 09 Декабрь 2018

Просмотров: 283

КОГДА ЦЕРКОВЬ ПЕРЕСТАЕТ ГОВОРИТЬ О ЕВАНГЕЛИИ: 10 НЕГАТИВНЫХ ПОСЛЕДСТВИЙ

Подробности

Автор: root

Категория: Головна

Опубликовано: 08 Декабрь 2018

Просмотров: 1955

Если вы думаете, что единственное негативное последствие, которое постигает церковь тогда, когда она перестает говорить о евангелии, — это отсутствие новых крещаемых, тогда прочитайте внимательно эту статью. Конечно же, если церковь перестает свидетельствовать о евангелии, она не будет крестить новых членов и, соответственно, не будет расти. Однако есть и другие плохие последствия, которые будут разрушать такую церковь

Ниже перечислены 10 негативных результатов, которые будут иметь место, если ваша церковь не будет свидетельствовать о евангелии.

1. Вы будете ссориться по пустякам
Если вы мало евангелизируете, то у вас освобождается много времени для того, чтобы начать спорить по незначительным вопросам. К сожалению, эти споры обычно не приводят к какому-либо конструктивному результату, они крадут драгоценное время и силы, которые могли бы быть потрачены на проповедь евангелия, и они омрачают свидетельство церкви окружающему миру.

“ГЛУПЫХ ЖЕ СОСТЯЗАНИЙ И РОДОСЛОВИЙ, И СПОРОВ И РАСПРЕЙ О ЗАКОНЕ УДАЛЯЙСЯ, ИБО ОНИ БЕСПОЛЕЗНЫ И СУЕТНЫ.”  TИТ. 3:9

См. также: 2Тим. 2:14, 2 Тим. 2:16; 1Тим. 1:4, 1Тим. 4:7, 1 Тим. 6:4-5

2. Вы начнете сравнивать вашу церковь с другими
Неудовлетворенность своей церковью зачастую есть результат того, что церковь не имеет здорового взгляда вовне, который несет с собой евангелизм. Как только мы заостряем внимание на проблемах нашей церкви, то легко начинаем сравнивать ее с другими церквами и ощущать, что наша церковь в чем-то хуже других.

С другой стороны, пробелы в евангелизме могут также вести к нездоровой гордости, ведь ваша церковь проводит красивые богослужения, она замечательно обставлена и украшена, в ней хорошо поставлены на поток все виды «служений».

3. Мы станете обращать больше внимание на удобства, оборудование и комфортабельные условия
Для слишком многих церквей здания и структуры становятся самоцелью, а не средством. Целью церкви должна быть слава Божья. А какой другой способ более всего прославляет Бога, как не проповедь о Нем другим людям, которые в свою очередь смогут Его прославить? Церковные здания как цель очень плохо помогают евангельской деятельности. Как только здание построено, оно часто становится бременем, требующим принести в жертву истинные евангелизационные служения в пользу того, чтобы элементарно оплатить коммунальные счета.

4.Вы станете внимательно следить за тем, что будет происходить в церковном здании
Конечно, церковное здание может быть важным средством, в его стенах происходят значительные мероприятия, однако если мы будем переоценивать важность происходящего в церковном здании, то обязательно станем пренебрегать здоровым евангелизмом.

Мы должны помнить, что цель наших собраний состоит в поклонении, учении и подготовке народа Божьего к труду служения, которое в основном должно проходить вне церковных стен.

“К СОВЕРШЕНИЮ СВЯТЫХ, НА ДЕЛО СЛУЖЕНИЯ, ДЛЯ СОЗИДАНИЯ ТЕЛА ХРИСТОВА”  ЕФЕС. 4:12

5.Вы начнете уделять слишком большое значение стилю богослужения
Когда фокус нашего евангелия смещается в сторону, мы часто переключаем наше внимание на стиль богослужения. Мы начинаем придавать большое значение тому, как поет хор, как звучат инструменты, и соответствует ли все это нашим субъективным стандартам «хорошей» музыки.

Исходя из моего опыта, я могу сказать, что церкви, всецело сконцентрированные на теме распространения евангелия, обычно проявляют гораздо больше благодати в вопросах различия музыкальных стилей или форм поклонения. Они понимают, что смысл текста и сердечные намерения гораздо важнее вопросов стиля.

6. В вас легко подымается неудовлетворение своей церковью
Не заниматься евангелизмом означает сжать круг нашей ответственности. В этом проявляется наша духовная лень, которая рано или поздно приведет к неудовлетворенности. Человек, отказывающийся работать и весь день валяющийся на диване, вскоре начнет чувствовать неудовлетворение окружающей обстановкой и жизнью в целом. Лучший способ избежать этого неприятного чувства – уделять здоровое внимание работе, к который вы призваны.

“НО ТЫ БУДЬ БДИТЕЛЕН ВО ВСЕМ, ПЕРЕНОСИ СКОРБИ, СОВЕРШАЙ ДЕЛО БЛАГОВЕСТНИКА, ИСПОЛНЯЙ СЛУЖЕНИЕ ТВОЕ”  2 ТИМ. 4:5

7. Ваша проповедь потеряет силу евангелия
Когда церковь перестает проповедовать евангелие, то ее проповедь весьма заметно приобретает либо «самообслуживающий» характер, либо становится слишком богословской и академичной. Она теряет ту искупительную ценность, которая может изменить жизнь человека. Она перестает быть сверхъестественной работой Духа Святого. Вместо этого проповедь становится средством укрепления нашей воли, либо просто полигоном, где проповедники могут поупражняться в своей академической изощренности!

“ИБО Я НЕ СТЫЖУСЬ БЛАГОВЕСТВОВАНИЯ ХРИСТОВА, ПОТОМУ ЧТО [ОНО] ЕСТЬ СИЛА БОЖИЯ КО СПАСЕНИЮ ВСЯКОМУ ВЕРУЮЩЕМУ, ВО-ПЕРВЫХ, ИУДЕЮ, [ПОТОМ] И ЕЛЛИНУ” РИМ. 1:16

8. Вы перестанете горячо молиться
Когда евангельский пыл перестанет взгревать огонь в наших сердцах, нам станет очень сложно находить время молиться за погибающих грешников. А когда мы перестанем молиться за грешников, мы перестанем использовать те возможности для евангельского свидетельства, которые Бог нам посылает.

“БРАТИЯ! ЖЕЛАНИЕ МОЕГО СЕРДЦА И МОЛИТВА К БОГУ ОБ ИЗРАИЛЕ ВО СПАСЕНИЕ” РИМ. 10:1

9. Евангельские истины потеряются в вашей жизни
Возможно, это будет самое опасное из всех негативных последствий молчания о евангельской вести. Чем дольше мы не свидетельствуем, тем дальше евангельские истины отдаляются от нашей жизни. Здесь возможны два варианта развития событий. Мы можем забыть благодать Божью и впасть в легализм.

Именно это и произошло с церковью в Галатии:

“О, НЕСМЫСЛЕННЫЕ ГАЛАТЫ! КТО ПРЕЛЬСТИЛ ВАС НЕ ПОКОРЯТЬСЯ ИСТИНЕ, [ВАС], У КОТОРЫХ ПЕРЕД ГЛАЗАМИ ПРЕДНАЧЕРТАН БЫЛ ИИСУС ХРИСТОС, [КАК] [БЫ] У ВАС РАСПЯТЫЙ?” ГАЛ. 3:1

Кроме того мы можем так же легко впасть в антиномизм, т.е. чрезмерное подчеркивание благодати и отрицание необходимости следовать законам морали, которые установлены для нас Богом. Это было состояние, в котором была замечена церковь в Риме:

“ЧТО ЖЕ СКАЖЕМ? ОСТАВАТЬСЯ ЛИ НАМ В ГРЕХЕ, ЧТОБЫ УМНОЖИЛАСЬ БЛАГОДАТЬ? НИКАК. МЫ УМЕРЛИ ДЛЯ ГРЕХА: КАК ЖЕ НАМ ЖИТЬ В НЕМ?” РИМ. 6:1-2

Правильное понимание и должное практическое применение благой вести в нашей жизни будет нам неизменно помогать держаться ближе к евангелию и не допустить этих ошибок.

10. Вы не сможете расти
Я все больше убеждаюсь в том, что не смогу возрастать в вере и нормально духовно развиваться, если не буду говорить другим людям о евангелии. Практика свидетельства о евангельской истине заставляет меня уповать на Бога и бояться Его больше, чем людей. Один из наиболее серьезных барьеров для передачи евангелия – это страх перед людьми. Тем не менее, когда я свидетельствую, я тем самым показываю, что боюсь Бога больше, чем людей. Это упражнение укрепляет мою веру, питает моей трепет перед Ним и еще раз доказывает мне, что Бог достоин того, чтобы благая весть о Нем распространялась.

Более того, в процессе евангелизма я часто сталкиваюсь с вопросами и доводами, о которых раньше не слышал. Поэтому я еще и еще раз возвращаюсь к Слову Божьему, которое укрепляет фундамент моей веры.

Вопрос: какие другие негативные последствия ожидают церковь, когда она перестает говорить о Евангелии?

Оригінал статті Ви можете побачити тут.

Бог дав нам країну з її кордонами, щоб в межах цих кордонів ми шукали Бога. Капелан Сергій Волощук

Подробности

Автор: root

Категория: Головна

Опубликовано: 08 Декабрь 2018

Просмотров: 1032

З початком військових дій на сході України окрім волонтерства активно почав розвиватися і капеланський рух. З весни 2014 року, десятки, а потім сотні священнослужителів та пасторів за власною ініціативою почали їхати в зону АТО. Таким чином вони намагаються підтримувати українських військових в умовах активних бойових дій. До цього руху долучилися і служителі Волинських церков євангельських християн баптистів.

Про своє покликання, переживання, службу на передовій, а також про свою позицію, щодо відношення християн до війни, зброї й силових методів захисту розповів пастор Луцької церкви «Голгофа», капелан Сергій Волощук.
Чоловік з дитинства мріяв бути військовим. Закінчивши військове училище, став професійним офіцером. Практично відразу потрапив служити у Закавказзя, де вперше побачив, що таке війна. В період розпаду імперії Радянського Союзу Сергій пережив зневіру в тому, до чого так прагнув і що намагався захищати. Уже тоді чоловік почав усвідомлювати безглуздість та беззмістовність тієї війни.
Після розпаду Радянського Союзу Сергій продовжував служити в українській армії. Але розчарування, порожнеча і пошук Бога вплинули на рішення звільнитися з війська. Через пів року Сергій з дружиною увірували та приєдналися до церкви ЄХБ у місті Ківерці. Пригадує, як переживав тоді своєрідні пошуки себе, — пробував таксувати, їздив за кордон, працював на будівництві. Через якийсь час, після навчання в закладах духовної освіти став на пасторське служіння в церкві «Голгофа» м. Луцьк.

Чому я не там?
— До 2013 року про армію я взагалі не згадував. Але після Революції гідності в мені прокинулося те, що я думав ніколи не прокинеться. Усі ці події поставили величезне питання переді мною: «Чому я не там?». Я відчував, що це важливо, але на той момент я не був готовий. Коли розпочалося АТО, я уже розумів, що мені потрібно на це якось відреагувати. Я мав зайняти чітку позицію. Або це не моє, це гріх і пацифізм, або якось по-іншому. Почав про це молитися. Коли мені принесли повістку, адже я офіцер запасу, капітан за званням, звісно пішов у військкомат, але оскільки я рукопокладений пастор, мені дали спокій.
Та Бог продовжував турбувати моє серце. Я молився, стежив в ЗМІ як відбувається волонтерство та капеланство, шукав людей, через кого можна було дізнатися куди їхати і які там є потреби. Через брата з міста Володимир-Волинський я дізнався, що в зоні АТО є велика потреба у капеланах, адже люди там знаходяться перед лицем смерті.
Він відразу мене попередив, що є три умови для здійснення капеланського служіння: має бути благословення церкви, благословення дружини й третє – ти маєш бути готовий померти. Я розумів, що якби я не був пастором, я був би там. Якщо Бог мене від того спас, але там вмирають люди й туди їдуть інші священнослужителі, то я мушу бути там.
Церква благословила, дружина відпустила…

Моє життя не цінніше
— Далі була серйозна підготовка. В першу чергу — це внутрішня робота. Бог дуже багато працював над моїм серцем (ледь стримує сльози). Переосмислюєш усе і розумієш, що твоє життя не цінніше, ніж життя тих людей, що там гинуть… Багато молився, постив. Проходив навчання в батальйоні військових капеланів по тактичній медицині.
Перша поїздка була в лютому 2015 року. Тоді я на місяць потрапив в нашу Володимир-Волинську 14 бригаду, які брали участь в бойових діях на Дебальцевському напрямку. Хлопці уже рік воювали, були дуже змучені, розчаровані, розбиті. Навколо було дуже багато п'янства та хаосу. Важко було, але Бог давав сили молитися за людей, свідчити їм, підтримувати. Кожного ранку на шикуванні читав їм тексти з Біблії, здійснював молитву, а потім разом з ними виїздив на передову. Копав, возив, подавав, допомагав чим міг, а ввечері спілкувався з хлопцями. За цей час було багато моментів, коли солдати самі просили за них молитися.

Найбільший ворог людини
— Ще раз переконався, що найбільший ворог людини – це гріх. На жаль людина живе за принципом: як тривога, то до Бога. А як тільки напруга спадає, Бог людині не потрібен. В складних умовах хтось ще більше ожорсточується і розбивається, каже, — нема Бога. А інші навпаки, в тих самих умовах бачать і шукають Його. Одні озлоблюються, а для інших, це момент спасіння. Тому мене вражало, що в умовах війни в більшості люди відкриваються. Ти не знаєш, як в майбутньому складеться їхнє життя і що вони зроблять зі Словом Божим, але мусиш сіяти.

Бог благословляв кожну поїздку
— Загалом з 2015 року було десять поїздок. На початках я їздив раз у квартал. Спочатку це була 14 бригада, тоді 57 бригада під Горлівкою, потім влітку 2015-го 93 бригада, шахта Бутівка. Там було найважче в плані бойових дій, безперестанку стріляли. І знову ж таки бачив як Бог мене спас. Так сталося, що на тому місті, де я спав, згодом поранило солдата. Восени цього ж року дула 36 бригада в Широкіно, бригада морських піхотинців. За ці роки, ще була можливість служити зі спецпризначенцями з елітних військ – морськими котиками. У 2017 та 2018 рр. їздив по разу. Остання поїздка була цього року влітку.

На зв’язку з Богом
— На передовій найважче було знайти місце для молитви, а саме усамітнитися. Там ти постійно в оточенні людей, навіть вночі. Якось пам’ятаю, нас в наметі спало 18 чоловік. Умов ніяких, — на землі, на піддонах, в спальних мішках. Ти лежиш, намагаєшся спати. Хоча насправді ти не спиш, бо цілу ніч рух, хтось виходить, хтось заходить, той хропе, той пічку роздуває. Виходити не можна, холодно та й там пости скрізь. Немає де заховатися, бо окрім нашого намету все зруйновано, одні руїни. Що я робив, — натягував спального мішка, вмикав музику і молився, говорив з Богом. Також для молитви та читання Слова Божого використовував час свого нічного чергування біля пічки, тоді порівняно спокійно, коли всі лягли та більш-менш заспокоїлися. Згодом я зрозумів, що кращих умов не буде, я призвичаївся бути постійно з Богом на зв’язку.

Війна не може не впливати
— Війна, це дуже страшно, потрібен час, щоб відійти від цього жаху. Звісно, це на мене впливає. Щоразу після повернення мені потрібно тижня два, щоб перелаштуватися, заспокоїтися, ввійти в ритм мирного життя. Як це роблю, — проводжу час з сім’єю і Богом. Лише через віру заспокоюю себе, нагадую, чого я боявся, чого не боявся і Бог мене вирівнює та відновлює.
Війна не може не впливати, тільки на кожного вона впливає по-різному. Загалом зовнішні обставини завжди якимось чином на нас впливають, але насправді не обставини нас змінюють, вони лише відкривають, якою людина є насправді. Багато чоловіків, які повертаються з війни ламаються, їхнє невірство ще більше проявляється. Вони починають зловживати алкоголем, вживати наркотики, багато хто не може влитися в сімейне життя. Чому це так?Тому, що людина там пережила справжнє зло, йому досі сняться кошмари, а тут його не розуміють і таким чином він намагається це якось заглушити. Зняття психологічних симптомів певною мірою допомагає, але не вирішує проблему серця. Важливо пояснити, що людина насправді боїться смерті. Коли ти сам це пережив і розумієш, легше допомагати іншим. Біблія дає відповідь на це питання: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя».

Люди вражені відношенням християн
— Намагаюся підтримувати контакти з хлопцями й в миру. Дуже хороша можливість послужити цим людям була, коли ми з церквою «Фіміам» два роки поспіль організовували ретріти для воїнів АТО і їх сімей. Після таких виїздів налагоджуються та зав’язуються тісніші стосунки, люди починають нам довіряти, ми можемо з ними говорити про Бога. Люди вражені відношенням християн, їхня думка про віруючих змінюється. Хлопці відпочивають і душею і тілом, та й ще в колі своєї сім’ї. Звісно є плоди після таких виїздів, люди особисто знайомляться з Богом, довіряють Йому своє життя. Одна жінка вже прийняла хрещення, є сім’ї, які відвідують церкву. З деким тісно дружимо, проводимо разом дозвілля.

Не гріх брати в руки зброю
— Важливо вчити церкву, що не гріх брати зброю. Багато хто неправильно трактують шосту заповідь, де Бог каже, — не вбий. Якщо читати Біблію далі, Бог каже вбивати, і конкретно коли, кого і як. У цих біблійних текстах використовується два різних слова. Слово, записане в шостій заповіді означає не бажати вбивства людини та не чинити самосуду. Часто вбивство починається з ненависті, а в час війни є така небезпека, почати любити вбивати.
Церква не повинна бути в стороні, коли в країні війна. Треба брати активну участь та допомагати своїй країні захищати ті границі, які нам дав Бог. Якщо Бог відкриває двері, а Він відкриває, треба йти в силові структури. Але на це має бути свідоме рішення та покликання.
Якщо твоє глибоке переконання не брати в руки зброю, то влада дає можливість на альтернативну службу. Треба бути чесним, якщо ти не готовий йти в армію, ти повинен бути готовий послужити по-іншому. Але, нажаль, мало чоловіків йдуть служити будь-яким чином. Вони часто уникають цього і просто займаються своїми справами. Це неправильно, це гріх. Тому ми вчимо, що потрібно бути чесним перед Богом. Якщо Бог кличе і ти готовий йти в ту систему і бути вірним Богу там, коли всі будуть невірні, бути тим сотником Корнилієм, який не зраджує своїм принципам, варто йти. Якщо ні, виконай свій обов’язок перед державою в інший спосіб.

Ми звикли до війни
— Як і в країні, так і в церкві бачу нехорошу тенденцію, ми звикаємо до війни. Звісно як церква ми молимося щонеділі за ситуацію в країні. Зі своїх поїздок я завжди намагаюся привезти якісь свідчення про те, як Бог діє і постійно повторюю, що за той мир та те добро, які ми маємо, інші люди кладуть життя.
За ці роки в українців сформувалося різне відношення до нашого війська, нашої влади, є певні розчарування й недовіра. Я не говорю, що українці кращі, а росіяни гірші, але Бог дав нам країну з її кордонами, щоб в межах цих кордонів ми шукали Бога. Ми захищаємося і це правда.

Перший, кого розстріляють
— Зараз планую їздити на Схід один раз в рік. Тепер усе офіційно, не так, як раніше. Ти подаєш документи, тебе перевіряють. Приходить офіційний наказ і тебе направляють в ту чи іншу бригаду. Звісно, побажання капелана враховуються.
Їду туди згідно наказу, в якому зазначено, що я такий-то-такий брав участь в ООС проти агресії Російської Федерації з таким-то підрозділом, надавав душе-пасторську допомогу. Ну тобто, якщо влада зміниться, то я перший кого розстріляють. (Сміється) Підписав собі смертний вирок. Так, ми завжди платимо ціну. Бог перевіряє нашу віру.

За кожною особистістю стоїть людська душа
— Під час поїздок я зустрічався з багатьма людьми високого рангу. Але завжди пам’ятав, що за кожною особистістю стоїть людська душа. Є зовнішня картинка, —мужні, суворі чоловіки, а коли ближче з ним спілкуєшся, бачиш вразливу душу. Він так само в середині багато за що боїться і переживає: за себе, за свою сім’ю, за майбутнє. Виникають думки, чи не витрачає він тут своє життя надаремне. Там люди мають різні страхи, тому для нас це ще одна можливість розказати Євангелію і дати їм надію.
Спілкувалася Олена Нечипорук
Фото з архіву Сергія Волощука

Оригінал статті Ви можете знайти тут.

Рада сестринського служіння вітає:

Подробности

Автор: root

Категория: Привітання

Опубликовано: 05 Декабрь 2018

Просмотров: 210

Рада сестринського служіння вітає:

Подробности

Автор: root

Категория: Привітання

Опубликовано: 04 Декабрь 2018

Просмотров: 229

Оголошення:

Подробности

Автор: root

Категория: Анонси

Опубликовано: 02 Декабрь 2018

Просмотров: 376

З 3 по 5 грудня (понеділок, вівторок, середа) продовжиться видача гуманітарної допомоги. Хто має потребу і не отримав в попередні дні, приходьте з 11 до 17 год.

7 груднявідбудеться членське зібрання.

Порядок денний:

1. Членство в церкві.

2. Спортивні заняття і церква.

02.12.2018 р. - Богослужіння церкви "Дім Євангелія"

Подробности

Автор: root

Категория: Відео-ресурси

Опубликовано: 02 Декабрь 2018

Просмотров: 357

Об'явлення 19:

1По цьому почув я наче гучний голос великого натовпу в небі, який говорив: Алілуя! Спасіння, і слава, і сила Господеві нашому,