НАСТАНОВИ
інформаційний листок № 10
    
НАРОД БОЖИЙ І КЕРІВНИЦТВО

     В часи Старого Завіту Бог здійснював керівництво в Своєму народі через священників, пророків, царів (2 Цар. 23:2; Єр. 4:9;) чи суддів (Іс. 3:2; Повт. 16:18). Всього декілька чоловік поєднували в одній особі три форми керівництва – Мойсей (вождь, пророк – Повт. 18:15, священик – Вих. 40:29), Самуїл (суддя – 1 Сам. 7:16, пророк – 1 Сам. 3:20, священик – 1 Сам. 7:9). Писання говорить про царів, як пастирів (Давид – Єзек. 34:23,24; 2 Сам. 24:17; Кір – Іс. 44:28); про пророків, як людей, що мали Слово від Бога і не давали народу відступити від Закону Божого (Єзек. 15:5; Неєм. 9:30; 2 Цар. 17:13), про священиків, які окрім служіння в храмі мали навчати народ (Мал. 2:74; Повт. 17:9-11) і давати Божому імені хвалу (Мал. 2:12). Якщо узагальнити вчення Старого Заповіту, то:
1. Царі в народі Божому відповідали за управління щоденним життям, ведення воєн, суд, створення умов для поклоніння Яхве.
2. Священики були посередниками між Богом і людьми в принесенні жертв (Євр. 7:27) і навчали Закону (Євр. 8:10,11).
3. Пророки були сторожами для народу і провіщали наслідки непослуху Богові.
     В Новому Завіті поняття народ Божий виходить за межі потомків Авраама (Ізраїля): «Але ви вибраний – рід, священство царське, народ святий, люд власності Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого, колись «ненарод», а тепер народ Божий, колись «непомилувані», а тепер ви помилувані!»  1 Пет. 2:9,10. В зв’язку з цим виникає запитання: як Бог здійснює керівництво Своїм народом тепер? Ісус Христос розділив повноваження світської і Божої влади (в той час Ізраїлем управляли чиновники поставлені імператором Риму): «віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже!» (Мр. 12:17). В 1-му листі Петра тема народу Божого і управління ним дуже ретельно описується: «тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітерів... пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно, по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір» (1 Пет. 5:1-4). Отже: управляють народом Божим пресвітера, які трудяться добровільно, ревно, являючи взірець для стада Божого. Варто звернутись до листів Павла, щоб ще відмітити деякі особливості ролі пресвітерів в народі Божому. Вони мають триматись вірного слова згідно з наукою, навчати здорової науки і переконувати противних (Тит. 1:9; 1 Тим. 5:17); молитись над хворими (Як. 5:14-16); рукопокладати інших на служіння (1 Тим. 4:17, 5:22; Дії 14:23); пильнувати над отарою (Дії 20:28): тобто «випробовувати тих, хто себе називає апостолами» (Об. 2:2); протистояти чужим наукам (Об. 2:14,15,20), розглядати суперечливі ситуації (Дії 15), судити своїх у випадку гріха (1 Кор. 5:11-13; 2 Кор. 13:2,10). Народ Божий потребує керівництва не тільки в духовних справах, але і в справах устрою земного життя: одруження, народження і виховання дітей, родинні стосунки, похорони... Взірцем в цих питаннях є Старий Заповіт. В сучасному народі Божім є особи наділені владою Богом і народом (Еф. 4:11, Дії 6:2-6), щоб управляти отарою; є особи, які мають повноваження священнодіяти (Рим. 15:16); і є особи, які несуть служіння відповідно свого покликання і духовних дарів.