Днями у мене трапилося те, що буває з кожним із нас – мене скривдили. Мені стало боляче і я почав миттєво шукати вихід із становища. Невідомо звідки підступно підкралося бажання солодкої помсти і я, мимоволі піддавшись та усамітнившись, почав розглядати можливі варіанти. Перше, що спало на думку – провчити зловмисника. Треба сказати йому усе, що думаю про негідну поведінку і сказати так, щоб він запам’ятав на все подальше життя та зробив необхідні висновки. Розум став до роботи та почав підбирати потрібні слова. Проте я тут же пригадав, що досить давно поставив перед собою ціль - не відповідати злом, ні на зло ні, тим більше, на добро. Довелося нехотя скасувати такі солодкі мрії, що мало не перейшли у плани та дії. Які ще варіанти? Ага , буду просто тихо терпіти й мовчати. Проте ні. Це теж не годиться. Адже мовчання буває промовистим за слова і теж є своєрідною формою протесту чи помсти. Отож час ішов, рішення не з’являлось і біль не дуже то вщухала.

Тут я згадав, що Бог будь-яку нашу ситуацію використовує на благо. Я став розмірковувати, як же це можна роздобути благо, коли мені боляче? Де може бути благо у цій ситуації? Очевидно благо буде, коли я зможу піднятися. Цікаво, чому праведник може падати і підніматися, незалежно від того, як йому боляче? Що мені не вистачає? Як цьому навчитися? Сили для того, щоб махнути на все рукою і взяти під контроль негативні емоції, просто немає!

Я трохи розсердився сам на себе за це і став думати: а для чого у мене є сила? Ага! У мене вистачає здорового глузду, щоб зрозуміти, що мої почуття (біль, обурення, гнів) та викликані ними емоції – це власне моїх рук справа. Тобто образа образою, дійсна чи уявна, вона залишається за тим, хто образив. А мій стан, мої почуття і моя реакція – це моя сфера відповідальності. Бог саме за це спитає у мене: ти чому не дивився на Христа? Хочеш – не хочеш (частіше не хочеш), але треба мати мужність подивитися правді у очі: є речі, за які я маю взяти відповідальність на себе.

Ну що ж, раз так, ніде діватись, вирішив я. На мить просвітліло, але біль тут же нагадав про себе знову. Я усвідомив, що відповідальність відповідальністю, а почуття – почуттями. Біль за одну мить не проходить. Прийшла думка, що доведеться трохи потерпіти! Про терпіння багато доброго написано, навіть сказано, що воно пов’язане з нашим спасінням. Ним ми маємо спасати наші душі (Лук.21:19), воно допомагає зберегти надію (Рим.15:4), а коли переходить у довготерпіння, допомагає проявляти любов один до одного (Еф.4:2). Отже варто налаштуватися на боротьбу: полегшення приходить не миттєво, прийдеться вистояти якийсь час.

Павло пише, що треба стояти у вірі (1Кор.16:13) та вказує як це робити (Еф.6:14). Просто стояти мені не личить, я маю щось робити, такий у мене характер. Час спливав, думаю, пора піти пообідати смачно. Спробував – шлунок відпустило, серце – не дуже. Не знаю чому, можливо десь інстинкт спрацював, я почав прибирати кімнату, витираючи пилюку. Закінчивши цей невеличкий подвиг, я відчув задоволення. Чистота для мене важлива в принципі і особливо з тих пір, як я став християнином та будую стосунки із Христом. Мені стало трішечки краще і я пригадав: щоб пережити кризу та протистояти ворогу – мені потрібна любов! У більшості ситуацій допоможе будь-яка любов: материнська, любов до друзів, до батьків, навіть до тварин чи природи. Але серйозні хвороби лікує Христова любов. Адже чим важче захворювання – тим потужніші ліки необхідні для лікування та зцілення. Недаремно написано: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим.12:21). А любов, це ж найвищий прояв добра!

Дякую Христу, моє питання вирішилося, в серці мир, душа зцілена. Боротьба тривала не надто довго, лише декілька годин. Хоча на самому початку очікування були гірші. Припускав, що як мінімум, змарную цілий день. Подяка Ісусу! Знаю, що коли зі зціленням затягнути, ситуація може погіршуватись.

Однак життя ж продовжується. «Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євр.12:4), попереджає апостол. А раптом завтра все набагато серйозніше, по-справжньому, важче. Що тоді?

Петро пише, що нам варто бути пильними та тверезо, розважливо дивитися на життя (1Пет.5-8). Труднощі та випробування будуть. Нас неодмінно будуть ображати. Як це не прикро визнавати, будемо ображати і ми. У житті кожної людини на землі вистачає і образ, і падінь, і болі. Де ми знайдемо сили, щоб піднятися?

Отож, підведемо підсумок.

Поведінка людини у переживаннях та випробуваннях буває конструктивною чи деструктивною, веде людину до збудування або руйнування. Християнин покликаний до добра, до збудування. Як зайняти правильну позицію чи обрати вірну лінію поведінки?

-          Визначте свою сферу відповідальності у конфлікті та прийміть рішення над нею працювати.

-          Зрозумійте та прийміть той факт, що легких та швидких рішень, як правило не буває. Вам потрібен буде час на розв’язання завдання.

-          На цьому шляху практикуйте терпіння, смирення, чесність та мужність.

-          Шукайте Христа, вам необхідно зігріти своє серце Його любов’ю. Для цього, образно кажучи, всі засоби хороші. Ні в якому разі не сідайте плакати над собою та жаліти себе. Робіть добрі справи, читайте Боже Слово та моліться, спілкуйтеся з друзями, близькими людьми, допоможіть тому, хто потребує вашої допомоги, вкладайте у вічне: « Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам.» (Лук.6:38)

А.С.