Печать

Влада і євангельські християни в Східній Європі

        Християни, послідовники конфесій, які виникли після Реформації, не люблять  вивчати історію християнської церкви. Вони вбачають в минулому багато відхилень від Божої дороги, а себе презентують, як людей, яким Бог відкрив Себе якнайкраще і їхня конфесія єдина в праві називатись Церквою Божою. Починаючи з IV ст. в більшості Європейських країн при владі були християни. З IXст. правителі в Східній Європі були християни. Вони відвідували церкву, керували людьми, судили, воювали (навіть між собою).

      Сьогодні серед євангельських християн росіян і українців точиться дискусія щодо правильної поведінки віруючих, християнських громад у взаємовідносинах з державною владою. При цьому всі свою позицію аргументують Писанням.

      Так склалось, що євангельські християни Східної Європи протягом своєї історії жили при різних державних устроях: царське самодержав’я Російської імперії, більшовицький безбожницький СРСР, президентсько – парламентська республіка. Але перш ніж розглядати життя церкви при цих державних системах почну з Писання.

 

                       

                                                     Писання про владу.

 

      Частина християн в побудові стосунків держава і церква користується Старим Завітом. Особливо це яскраво було в минулому і в тих державах де керівники держави і чиновники були послідовниками християнства. Друга частина відкидає повчання Старого Завіту, щодо державного устрою, спираючись на слово Христа: «Моє Царство не із світу цього» Ів. 18:36. На мою думку, Царство Боже і Церква в земній державі це дві різних речі: Царство Боже це повне панування Ісуса, як Царя (Об. 11:15, 17; Єр. 23:5-8). Церква – це Наречена Агнця і її земне буття – це  приготування до майбутнього шлюбу. Перебуваючи на землі члени Церкви – Нареченої входять в конкретні, видимі обєднання віруючих людей, які живуть в конкретних державах. Статус цих обєднань в різних державах різний. Тому і Писання дає нам приклади різної поведінки віруючих в стосунках з владою.

   

         1. Влада як інститут створений Богом (Рим. 13:1), не завжди прихильно ставиться до християн, а деколи переслідує християн на законодавчому, політичному і ідеологічному рівні (1Петр. 4:12-14).  З перших днів свого існування Церква веде список мучеників, які померли за віру в Христа. «І коли пяту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: « Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?» І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні  співслуги,  і брати їхні,  що будуть побиті, як і вони.»

Об. 6:9-11.

 

         2. «Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш як Бога? Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!» Дії. 4:19, 20. Це відповідь Петра владі, яка забороняла проповідувати про Ісуса Христа. По сьогоднішній день, в країнах де влада проти християн, віруючі сповідають свою віру не дивлячись на заборони, загрозу увязнення і смерті.

 

         3. «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті.» 1 Тим. 2:1, 2. Християни мріють про мирне і тихе життя, хоча мир і спокій дає лише Христос. Особливо гарячі молитви за владу лунають коли вона протидіє християнам, або чинить беззаконня замість того, щоб бути на боці закону (Рим. 13:3, 4). У відповідь на молитви Своїх дітей Бог працює з владою, проводячи зміни. Правда зміни іноді відбуваються не так, як ми сподівались.

 

         4. «Немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» Рим. 13:1. Отже, диктатура чи демократія, капіталізм чи соціалізм проявляються на тій чи іншій території з волі Божої. Форма влади не є вічною, бо Бог її змінює. Наприклад Рим: спочатку царство, потім республіка, а в кінці  - імперія, з імператорами (деякими), що вимагають божеских почестей. Зміна форми влади не завжди проходить спокійно чи відповідно існуючих в державі законів (1 Цар. 11:14, 23, 29-31, 37).

        

          5. Не всі представники влади є  Божими слугами (Рим. 13:4), бо не всі з них визнають над собою владу Бога, а деякі є Божими противниками – антихристами                   (Об. 13:5-8, 16-17). Як відноситись до ворогів описано в Римлянам 12:17-21.

 

            6. Гріх проти влади: чинити зле. «Він-бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!» Рим. 13:4. «Ніхто з вас хай не страждає, як душогуб, або злодій, або злочинець, або ворохобник» 1 Петр. 4:15.

 

           7. Божі люди не підтримують злочинів, гріхів влади. «Щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі. Бо досить минулого часу, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті, у пожадливостях, у пияцтві, у гулянках, у пиятиках, у беззаконних ідолослужбах. Вони з того дивуються, що ви разом із ними не берете участи в розпусті, та зневажають». 1 Петр. 4:2-4, «Допевняйтесь, що приємне для Господа, і не беріть участи в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте. Бо соромно навіть казати про те, що роблять вони потаємно!» Ефес. 5:10-12. (Мт. 14:3-5).

        Отже, зробимо огляд взаємовідносин християн з владою, яка панувала в різні часи в Східній Європі.

 

Перший період:

Євангельські християни при царизмі.

 

       Перші євангельські християни в Російській імперії появились в XIX столітті в різних місцях імперії, при різних обставинах і серед різних людей. В Санкт – Петербурзі, після проповіді лорда Редстока, в 1874 році серед дворян виникла група євангельських християн, яку назвали «пашковці», за прізвищем лідера – полковника В. Пашкова.

        На Кавказі серед молокан поширилась Євангелія російською мовою і в 1867 році був охрещений баптистом Мартином Кальвейтом росіянин Нікіта Воронін в р. Кура.

     Найбільш різнобарвні євангельські християни виникли на півдні і в центрі України. Тут був відчутний вплив німців – колоністів, які переживали духовне пробудження, яке і вплинуло на православних. Якраз в середовищі німців – колоністів виникло поняття «бібел штунде» - біблійна година. Українців, хто практикував в своєму житті читати Біблію дома, прозвали «штундою». Законодавство Російської імперії не передбачувало функціонування подібної віри: всі словяни мали бути православними. Хоча були виключення: духобори, молокани, але їх утискала і переслідувала влада. На той час, акти громадського стану (реєстрація народження, вінчання, смерті) звершували священослужителі православної церкви. Православна церква в смерті вбачає таїнство і своїх вірян хоронить в освяченій землі в якій немає місця «штундам». Для православної церкви в Росії і представникам влади (які були вірянами православної церкви) поява нововірців була викликом. Ієрархи православя не хотіли миритись з появою «штунди» і почала боротьбу з нею. На той час в багатонаціональній імперії появилось чимало не православних християн. Закони, які приймались щодо баптистів примінялись з врахуванням національності віруючих: українці і росіяни могли бути лише православними. Святійший Синод під керівництвом обер – прокурора К. П. Победоносцева зарахував штундизм до найбільш шкідливих сект. З вересня 1894 року вийшов Циркуляр МВС про признання штунди особливо шкідливою сектою та про заборону зібрань штунди. Віруючі позбавлялись прав наданих усім розкольникам Законом 1883 року. Що мали робити в цій ситуації християни, яких назвали штундою? Ті хто приймав закони, видавав циркуляри, приймав рішення в суді були християнами і були владою на той час. Зазнаючи переслідування, висилку, увязнення вони терпіли і молились. Відповідь не забарилась: революція 1905 року спонукала царя видати указ «Об укреплении начал веротерпимости». Але вже в 1910 році МВС оприлюднило правила, які суттєво звужувало функціонування актів 1905 – 1906 років. Перша світова війна стала формальною підставою для нових утисків проти євангельських віруючих. Євангельські християни з ентузіазмом зустріли Лютневу революцію 1917 року. Була оголошена амністія усім позбавленим волі по політичних і релігійних мотивах. Нові закони щодо свободи віровизнання прийняти не встигли: більшовики захопили владу. Що цікаво, лідер євангельських християн Санкт – Петербурга Проханов І. С. організував першу в світі партію християнських демократів «Воскресіння».

 

Другий період:

Євангельські християни при більшовиках в СРСР.

 

      Новий державний устрій склався після Жовтневої революції 1917 року. Перші роки влади більшовиків ознаменувались великими репресіями проти православної церкви. Євангельські християни сприймались більшовиками як пролетарський рух і їм не перешкоджали устрояти церковне життя, проповідувати Євангелію, створювати молодіжні союзи, виробничі комуни і кооперативи. Офіційно добрі часи закінчились прийняттям в 1929 році Постанови ВЦВК РРФСР «Про релігійні обєднання».

Але вже в 1927 році вступило положення про позбавлення служителів культу деяких громадських прав. До 1931 року більшість церков баптистів і євангельських християн припинили свою діяльність. Друга хвиля гонінь розпочалась в 1937 році. Більшість служителів була осуджена з формулюванням «10  років без права листування», що фактично означало розстріл. Загинули тисячі євангельських віруючих: чоловіків і жінок, служителів і просто членів церкви. Що могли протиставити безбожній владі безправні і гнані християни? Мученичество, терпіння і молитви. Відповідь не забарилась: почалась Друга Світова війна. В 1941 році було закрито Союз войовничих безбожників, ініціатора переслідувань віруючих в Бога людей. Влада тимчасово припинила утиски віруючих. В травні 1942 році була утворена тимчасова Всесоюзна рада євангельських християн та баптистів. З ув’язнення почали повертатись уцілілі служителя. В жовтні 1944 року було утворено Всесоюзну раду євангельських християн та баптистів, що ознаменувало створення Союзу церков євангельських віруючих. Після смерті Сталіна під керівництвом М. Хрущова почався етап утисків християн: закривались  і конфісковувались молитовні будинки, звільнялись  віруючі з престижних місць роботи. Під тиском безбожників при владі пленум ВРЄХБ в грудні 1959 року прийняв Положення про Союз ЄХБ та Інструктивний лист – це спричинило до розділення в баптизмі. Виникла рада Церков ЄХБ, більшість громад якої діяли нелегально, без державної реєстрації (яку влада і не хотіла надавати). Знову почались арешти, хоча терміни увязнення були меншими ніж при Сталіні. Рани від розколу шістдесятих років  не загоїлись і по сьогоднішній день. Ідейний ініціатор знищення християнства втратив посаду і на його місце поставили Л. Брежнєва. Влада продовжила свою боротьбу зі своїм ідеологічним противником – християнством. Чим відповідали християни? Побожним життям, терпінням і молитвами. По людські відповідь на ці молитви забарилась. Але як кардинально Бог відповів на молитви християн – з 1988 року прийшла свобода для віруючих в Бога: були звільнені всі ув’язнені за віру в Христа, почались масштабні євангелізації, відкривались нові церкви, сотні християн стали місіонерами, поширювалось Слово Боже і інша християнська література, повертали у власність громад забрані молитовні будинки. Але президентство М. Горбачова швидко закінчилось.

 

Третій етап:

Євангельські християни в Україні.

 

         Безбожний Радянський Союз без дії людських рук, революцій і війни – розпався. В незалежній Україні були прийняті одні з найкращих законів щодо свободи совісті і діяльності релігійних громад. Почався новий час. І хоча офіційно атеїзм пішов в минуле, при владі були комуністи і комсомольці. Вони загравали з церквою, але самі по життю були безбожниками. За 24 роки вільної України виросло покоління, яке не знає що таке атеїзм, тоталітарний режим, репресії. Але це покоління дуже добре знає що таке корупція. Партія регіоналів і комуністи почали готувати Україну до підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Для цього потрібно було прийняти закони, які суперечили християнському світогляду. Євангельські церкви молились, писали звернення у Верховну Раду, проводили мирні демонстрації, щоб ці закони не були ухвалені. Але в той час влада могла легко прийняти будь – які закони порушуючи регламент роботи Верховної Ради і вони це робили. Громадяни були впевнені, що союз з ЄС буде підписаний. Ця угода сіяла незгоди в суспільстві. Не підписання угоди привело до мирних демонстрацій, які влада розігнала, що привело в кінці кінців  до сутичок, кровопролиття і зміни влади в Україні. Весь час президентства Януковича християни змушені були інтенсивно молитись. Бо окрім законів, які узаконювали гріх, виросла злочинність

(в три рази), виросло безробіття, хабарництво, рейдерство. Чи відбувається щось на землі без відома і без волі Бога? Навіть волосся на нашій голові пораховано. Події цьогорічної зими це відповідь Бога на молитви християн, які не могли змиритись з поширенням беззаконня і гріха, але не мали достатніх засобів цьому протистояти. Можна сьогодні цитувати Біблію і переконувати, що християни України, які підтримали революцію, порушили вчення Біблії відносно влади, але всі ці події спровокували дії регіоналів і комуністів, які знехтували Конституцією України; законами, які існували в державі; нормами моралі (чого варті голосування У Верховній Раді за закони, які більшість депутатів навіть не читали). Я не знаю, що чекає Україну в майбутньому, але точно знаю, що будуть зміни: щось буде краще в країні, як було, щось – гірше. Але Бог і далі буде вислуховувати наші молитви і відповідати так як Йому до вподоби.  Сьогодні, з боку Росії, поширюється різноманітна брехня щодо подій в нашій державі, є загроза війни з боку Росії (окуповано Крим), все що ми можемо зараз робити, це продовжувати молитись. Але не лише за Україну, а і за Росію. Відповідь не забариться.

    

        Післяслів’я. Розумію, що християни і далі будуть мати внутрішній конфлікт при побудові стосунків з владою. Ми і далі будемо прагнути найти правильну позицію, визначитись з правильними діями, коли влада буде чинити беззаконня або обманювати і обкрадати громадян. В мене є потішення: «Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває! Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє? Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.» Пл. Єр. 3:37-39 (пер. П. Куліша ). Мій Бог – Всемогутній Бог і Він чинить те, що Йому довподоби. Моє завдання: презентувати Бога при будь-яких обставинах життя. «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою?

Яка згода в Христа з белійяаром? Або яка частка вірного з невірним?» 2 Кор.6:14-16.